Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний усім європейським літературам, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті ХІХ ст.
Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька "Плеяда” (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.
Класицизм і палладіанство
З усією силою класицизм виявив себе в архітектурних творах Андреа Палладіо(1508-1580). Якщо ранішній палац Тьєне ще має риси палаців Флоренції, то наступні зовсім на нього не схожі. Палладіо виробив свій варіант магнацького палацу і варіював його все життя. Він розробив нову систему пропорцій ордерів. Тепер ордер був не декором фасаду, а головним принципом побудови. Палладіо вивчав "Десять книжок про архітектуру" Вітрувія і пішов далі, розробив новий різновид міського палацу з перістилем і внутрінім двором.
Принципи ранішнього класицизму особливо виявлені в багатьох позаміських садибах - віллах. Замовниками були магнати Венеції та Віченці, що купували ділянки землі. Особливо багато їх було в долині річки Брента. В Росії навіть довго співали романс, де згадується саме ця невелика річка.
Вілли схожі і не схожі одна на одну. Від Ренесансу йде побудова на вісі всього ансамблю. Але палац і його форми — з арсеналу Давнього Риму: трикутні фронтони, колони, портіки — все досить стримано, майже суворо. Декор — бідний: трохи скульптур, горизонтальні тяги, прості карнізи, іноді гірлянди. Зв'язок з зовнішнім середовищем йде через колонні портики та сходинки. На збагачення досить аскетичного силуету вілл працюють лише об'єми різної висоти простих геометричних фігур: прямокутника, циліндра, кубу.
Фасади його міських палаців більш привітні і не такі аскетичні за рахунок колоннад і лоджій (палаццо Кьєрікаті у Віченці). Багато архітекторів захопилося творами Андреа Палладіо. Їх вивчали і копіювали протягом декількох століть. З'явився особливий стиль в архітектурі багатьох країн — палладіанство (Британія, США, Росія, Польща, Бразилія та ін.)
Класицизм у Франції XVII століття
Першою важливою спробою формулювання принципів класицизму була «Поетика» Ж.Шаплена (1638), але найпослідовнішим, найґрунтовнішим був теоретичний трактат «Мистецтво поетичне» Н.Буало (1634), написаний після того, як літературний класицизм у Франції сформувався. Застосувавши філософський метод Декарта до літератури, який полягав в узагальненні досвіду класицистів, Н.Буало встановив суворі рамки для кожного жанру, узаконив жанрову специфіку. Для класицизму був характерний раціоналізм, представники якого вважали, що краса та істина досягаються через розум, шляхом природи, яка мислилася як відкрита розумом сутність речей. З раціоналізмом пов'язана нормативність класицизму, яка регламентувала мистецтво та літературу, встановлювала вічні та непорушні правила й закони. Для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця).
У галузі мови класицизм становив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів. Для класицизму характерний аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви. Героями класицистичних творів були переважно люди аристократичного походження. Важливим складником теорії та практики класицизму була встановлена ієрархія жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні: епопея, трагедія, дидактична поема, ода, байка, сатира.
Практиками класицизму були насамперед французькі письменники: поет Ф.де Малерб, драматурги П'єр Корнель, Жан Расін, Жан-Батист Мольєр, романістка М. де Лафайєт, письменники-афористи Ф. де Ларошфуко, Ж. де Лабрюйєр, байкар Ж. Де Лафонтен, пізніше — просвітителі Вольтер, Ж.-Ж. Руссо та інші. Обійми бароко з класицизмом Франції XVII ст.
На ранішньому етапі розвитку класицизм Франції дивним чином співіснівав та переплітався зі стилем бароко. Особливо це відбилося в моді на одяг, оздобленню інтерьєрів, живопису майстрів Франції, навіть в архітектурі.
Цілком бароковим став фасад церкви Валь де Грас в Парижі 1645-1665 рр.(арх.Франсуа Мансар), тим паче, що церкву будували за бароковими зразками церков Риму.
Перехідні форми від пишного бароко до стриманого класицизму має і видатний зразок садиби нового типу — замок Во-ле-Віконт для міністра фінансів Франції Ніколя Фуке, що за 55 км від Парижу (арх. Луї Лєво бл. 1612-1670).
Класицизм Франції так і не дав теоретичних трактатів у галузі естетики та мистецькій творчості. Взірці класицизму — були, теоретичного підгрунтя — ні. Навіть творчість найкласичнішого за рисами художника Ніколя Пуссена не позбавилася впливу бароко. А деякі його картини цілком барокові("Баталія Іісуса Навіна з аморреями", Москва, "Захоплення "Єрусалиму", Відень, "Викрадення сабінянок" Метрополітен, Нью-Йорк, "Тріумф Нептуна і Амфітрити", Філадельфія, США). Лише з роками манера митця стає простішою та нагадує давньоримські барельєфи. А частка полотен перетворюється на справжні формули класицизму — "Аркадські пастухи", Лувр, "Йоанн Богослов на острові Патмос", Чикаго, інститут мистецтв.
Те ж саме — в релігійних картинах Симона Вуе("Мадонна з немовлям"), тоді як його "Портрет королеви Франції Ганни Австрійської у вигляді Мінерви"(Ермітаж) цілком належить класицизму. Цілком бароковий і Жан-Батіст Наттьє-батько ("Дружина Пентефрія залицяється до Йосипа Прекрасного").
Так, бароковому майстру Лоренцо Берніні були замовлені добудови до палацу Лувр(тепер Східний фасад). Берніні поїхав у Париж з кресленнями та бароковою моделлю добудови. Митці Франції зробили все можливе і неможливе, аби зашкодити і зірвати виконання проекту конкурентом. Берніні змусили виїхати геть. Офіційно бароковий стиль у Франції було закрито.
Добудову здійснив француз Клод Перро у 1657-1678 рр., а будівля стала взірцем класицизму в архітектурі.
Та бароко( стиль живучій, міцний, всебічний ) не зник і після його офіційного закриття у Франції. Подивимося на парадні портрети пензля митців Франції : Ларжильєр «Автопортрет з родиною» 1712 , Луі Токе «Маркіз Мариньї» 1755 , Кантен де Латур « Маркіза Помпадур з нотами » 1755, Наттьє-син «Імператриця Катерина Перша » 1717 - всі барокові.
Бароко не здало позицій і в скульптурі країні( Пюже «Загибель Мілона Кротонського від лева », Куазевокс «Погруддя гравера Одрана » ). Чого тільки варте « Погруддя короля Луі 14го » того ж Берніні( шедевр бароко ), що було схвально прийняте королем та розміщене в Версалі.
З усією силою класицизм виявив себе в архітектурних творах Андреа Палладіо(1508-1580). Якщо ранішній палац Тьєне ще має риси палаців Флоренції, то наступні зовсім на нього не схожі. Палладіо виробив свій варіант магнацького палацу і варіював його все життя. Він розробив нову систему пропорцій ордерів. Тепер ордер був не декором фасаду, а головним принципом побудови. Палладіо вивчав "Десять книжок про архітектуру" Вітрувія і пішов далі, розробив новий різновид міського палацу з перістилем і внутрінім двором.
Принципи ранішнього класицизму особливо виявлені в багатьох позаміських садибах - віллах. Замовниками були магнати Венеції та Віченці, що купували ділянки землі. Особливо багато їх було в долині річки Брента. В Росії навіть довго співали романс, де згадується саме ця невелика річка.
Вілли схожі і не схожі одна на одну. Від Ренесансу йде побудова на вісі всього ансамблю. Але палац і його форми — з арсеналу Давнього Риму: трикутні фронтони, колони, портіки — все досить стримано, майже суворо. Декор — бідний: трохи скульптур, горизонтальні тяги, прості карнізи, іноді гірлянди. Зв'язок з зовнішнім середовищем йде через колонні портики та сходинки. На збагачення досить аскетичного силуету вілл працюють лише об'єми різної висоти простих геометричних фігур: прямокутника, циліндра, кубу.
Фасади його міських палаців більш привітні і не такі аскетичні за рахунок колоннад і лоджій (палаццо Кьєрікаті у Віченці). Багато архітекторів захопилося творами Андреа Палладіо. Їх вивчали і копіювали протягом декількох століть. З'явився особливий стиль в архітектурі багатьох країн — палладіанство (Британія, США, Росія, Польща, Бразилія та ін.)
Класицизм у Франції XVII століття
Першою важливою спробою формулювання принципів класицизму була «Поетика» Ж.Шаплена (1638), але найпослідовнішим, найґрунтовнішим був теоретичний трактат «Мистецтво поетичне» Н.Буало (1634), написаний після того, як літературний класицизм у Франції сформувався. Застосувавши філософський метод Декарта до літератури, який полягав в узагальненні досвіду класицистів, Н.Буало встановив суворі рамки для кожного жанру, узаконив жанрову специфіку. Для класицизму був характерний раціоналізм, представники якого вважали, що краса та істина досягаються через розум, шляхом природи, яка мислилася як відкрита розумом сутність речей. З раціоналізмом пов'язана нормативність класицизму, яка регламентувала мистецтво та літературу, встановлювала вічні та непорушні правила й закони. Для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця).
У галузі мови класицизм становив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів. Для класицизму характерний аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви. Героями класицистичних творів були переважно люди аристократичного походження. Важливим складником теорії та практики класицизму була встановлена ієрархія жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні: епопея, трагедія, дидактична поема, ода, байка, сатира.
Практиками класицизму були насамперед французькі письменники: поет Ф.де Малерб, драматурги П'єр Корнель, Жан Расін, Жан-Батист Мольєр, романістка М. де Лафайєт, письменники-афористи Ф. де Ларошфуко, Ж. де Лабрюйєр, байкар Ж. Де Лафонтен, пізніше — просвітителі Вольтер, Ж.-Ж. Руссо та інші. Обійми бароко з класицизмом Франції XVII ст.
На ранішньому етапі розвитку класицизм Франції дивним чином співіснівав та переплітався зі стилем бароко. Особливо це відбилося в моді на одяг, оздобленню інтерьєрів, живопису майстрів Франції, навіть в архітектурі.
Цілком бароковим став фасад церкви Валь де Грас в Парижі 1645-1665 рр.(арх.Франсуа Мансар), тим паче, що церкву будували за бароковими зразками церков Риму.
Перехідні форми від пишного бароко до стриманого класицизму має і видатний зразок садиби нового типу — замок Во-ле-Віконт для міністра фінансів Франції Ніколя Фуке, що за 55 км від Парижу (арх. Луї Лєво бл. 1612-1670).
Класицизм Франції так і не дав теоретичних трактатів у галузі естетики та мистецькій творчості. Взірці класицизму — були, теоретичного підгрунтя — ні. Навіть творчість найкласичнішого за рисами художника Ніколя Пуссена не позбавилася впливу бароко. А деякі його картини цілком барокові("Баталія Іісуса Навіна з аморреями", Москва, "Захоплення "Єрусалиму", Відень, "Викрадення сабінянок" Метрополітен, Нью-Йорк, "Тріумф Нептуна і Амфітрити", Філадельфія, США). Лише з роками манера митця стає простішою та нагадує давньоримські барельєфи. А частка полотен перетворюється на справжні формули класицизму — "Аркадські пастухи", Лувр, "Йоанн Богослов на острові Патмос", Чикаго, інститут мистецтв.
Те ж саме — в релігійних картинах Симона Вуе("Мадонна з немовлям"), тоді як його "Портрет королеви Франції Ганни Австрійської у вигляді Мінерви"(Ермітаж) цілком належить класицизму. Цілком бароковий і Жан-Батіст Наттьє-батько ("Дружина Пентефрія залицяється до Йосипа Прекрасного").
Так, бароковому майстру Лоренцо Берніні були замовлені добудови до палацу Лувр(тепер Східний фасад). Берніні поїхав у Париж з кресленнями та бароковою моделлю добудови. Митці Франції зробили все можливе і неможливе, аби зашкодити і зірвати виконання проекту конкурентом. Берніні змусили виїхати геть. Офіційно бароковий стиль у Франції було закрито.
Добудову здійснив француз Клод Перро у 1657-1678 рр., а будівля стала взірцем класицизму в архітектурі.
Та бароко( стиль живучій, міцний, всебічний ) не зник і після його офіційного закриття у Франції. Подивимося на парадні портрети пензля митців Франції : Ларжильєр «Автопортрет з родиною» 1712 , Луі Токе «Маркіз Мариньї» 1755 , Кантен де Латур « Маркіза Помпадур з нотами » 1755, Наттьє-син «Імператриця Катерина Перша » 1717 - всі барокові.
Бароко не здало позицій і в скульптурі країні( Пюже «Загибель Мілона Кротонського від лева », Куазевокс «Погруддя гравера Одрана » ). Чого тільки варте « Погруддя короля Луі 14го » того ж Берніні( шедевр бароко ), що було схвально прийняте королем та розміщене в Версалі.
Головним представником класицизму Англії вважають архітектора Крістофера Рена(1632-1723). Це йому доручили побудову собору св.Павла в Лондоні після Великої пожежі 1666р. Стримані форми нового собору й справді досить класичні. Але бароко відчувається в розмірах будівлі і завершенні дзвінниць. Відхилявся Рен від класицизму й в побудованих ним парафіяльних церквах, де знайшли своє місце форми бароко і навіть улюбленої в Британії готики. Все це в добу класицизму Англії.
Відомо, що приватні замовники Франції були прихильниками стриманих варіантів бароко чи французького рококо. Але класицизм підживлював замовами і грошима королівський двір, що вбачав в ньому ідеальні умови схвалення абсолютизму. Саме королівський двір створив Школу образотворчих мистецтв, де переважав класицизм як офіційний державний стиль.
Показовою стала художня доля Жака-Луї Давида (1748-1825). Він — учень майстра рококо Ж.А.Вьєна. І його перші твори цілком в стилі рококо.
Подивимось на картину Давида ранішнього періоду "Смерть філософа Сенеки". Фігурки людей — маленькі, всі метушаться навколо помираючого, жести — занадто театральні, а колорит — як на обгортці цукерки. Забуваєш, що це розповідь про смерть.
Після одержання Римської премії і перебування у Римі виникає абсолютно інший митець, послідовник класицизму, його найкращий представник у мистецтві Франції XVII століття. Програмним твором цього періоду стала картина "Клятва Горациїв". Ніяких маленьких фігур, ніякої метушні, ніяких солоденько-цукеркових фарб. Брати клянуться перед військовим походом і йдуть на смерть. Смерті ще нема(два брати з трьох загинуть), а смерть вже відчувається в суворих фарбах і урочисто-пригніченому настрої твору.
Творчі періоди Давида умовно можна поділити на: початковий(в стилі рококо) класицизм римського періоду революційний класицизм ампір.
Отже, Давид не одразу став представником класицизму. На відміну від його послідовників-Жерара, Герена, Гро, Жироде-Тріозона та ін. Особливо цікаве співіснування класицизму Давида з творами відвертого прихильника рококо Оноре Фрагонара(1732-1806),найкращого представника некласицизму в мистецтві тієї доби.
Показовою стала художня доля Жака-Луї Давида (1748-1825). Він — учень майстра рококо Ж.А.Вьєна. І його перші твори цілком в стилі рококо.
Подивимось на картину Давида ранішнього періоду "Смерть філософа Сенеки". Фігурки людей — маленькі, всі метушаться навколо помираючого, жести — занадто театральні, а колорит — як на обгортці цукерки. Забуваєш, що це розповідь про смерть.
Після одержання Римської премії і перебування у Римі виникає абсолютно інший митець, послідовник класицизму, його найкращий представник у мистецтві Франції XVII століття. Програмним твором цього періоду стала картина "Клятва Горациїв". Ніяких маленьких фігур, ніякої метушні, ніяких солоденько-цукеркових фарб. Брати клянуться перед військовим походом і йдуть на смерть. Смерті ще нема(два брати з трьох загинуть), а смерть вже відчувається в суворих фарбах і урочисто-пригніченому настрої твору.
Творчі періоди Давида умовно можна поділити на: початковий(в стилі рококо) класицизм римського періоду революційний класицизм ампір.
Отже, Давид не одразу став представником класицизму. На відміну від його послідовників-Жерара, Герена, Гро, Жироде-Тріозона та ін. Особливо цікаве співіснування класицизму Давида з творами відвертого прихильника рококо Оноре Фрагонара(1732-1806),найкращого представника некласицизму в мистецтві тієї доби.
Класицизм в Російській імперії
Вже з 1760-хрр. в мистецтві Російської імперії почався поворот до класицизму. Він мав потужну підтримку від царського двору і імператриці Катерини Другої. В перехідних формах від стриманого бароко до класицизму працював запрошений до Петербурга архітектор Валлєн Деламот (1729-1800). В формах французького класицизму працювали і архітектори Баженов Василь Іванович і Старов І.Є., що навчалися у Парижі.
Потужну лінію західноєвропейського класицизму підтримували і твори архітекторів Джакомо Кваренгі і Чарльза Камерона, що оселились в імперії. Виникають і свої майстри-архітектори класицизму — Львов М.О, Волков Ф.І., пізніше — Стасов В.П. (1769-1848) та ін.
У Києві чудовим зразком класицизму є Червоний корпус Київського університету, збудований у 1837-1843 рр. за проектом В.Беретті.
Найбільше поширення мав класицизм в сільських районах, де за проектами архітекторів класицизму будували панські садиби — від уславлений підмосковних до садиб в провінціях. Зразками чудових садиб в стилі класицизму під Петербургом були Сиворіци, Тайці і Пела, Мар'їно і Ропша, Павловськ і садиба Жерновка.
Зразками прекрасного класицизму в Україні стали садиби в Батурині, Сокиринцях, Качанівці на Чернігівщині, Вороновиці і Серебринцях на Вінничині, Микулинцях на Тернопільщині. [ред.] Риси класицизму в літературі України
В Україні класицизм не зміг у силу несприятливих історичних обставин розвинутися як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (очевидно, під впливом низового бароко). Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних «піїтиках» XVIII ст., поемі «Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ'яненка та ін.
Потужну лінію західноєвропейського класицизму підтримували і твори архітекторів Джакомо Кваренгі і Чарльза Камерона, що оселились в імперії. Виникають і свої майстри-архітектори класицизму — Львов М.О, Волков Ф.І., пізніше — Стасов В.П. (1769-1848) та ін.
У Києві чудовим зразком класицизму є Червоний корпус Київського університету, збудований у 1837-1843 рр. за проектом В.Беретті.
Найбільше поширення мав класицизм в сільських районах, де за проектами архітекторів класицизму будували панські садиби — від уславлений підмосковних до садиб в провінціях. Зразками чудових садиб в стилі класицизму під Петербургом були Сиворіци, Тайці і Пела, Мар'їно і Ропша, Павловськ і садиба Жерновка.
Зразками прекрасного класицизму в Україні стали садиби в Батурині, Сокиринцях, Качанівці на Чернігівщині, Вороновиці і Серебринцях на Вінничині, Микулинцях на Тернопільщині. [ред.] Риси класицизму в літературі України
В Україні класицизм не зміг у силу несприятливих історичних обставин розвинутися як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (очевидно, під впливом низового бароко). Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних «піїтиках» XVIII ст., поемі «Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ'яненка та ін.
